Ім'я моє Ірина, і моє царство — це кухня.
Точніше, один квадратний метр на стільниці, де стоїть моя надійна помічниця — мультиварка.

Сусідки здивовано хитають головою: «І чого ти з нею возишся. Ось у нас газова плита, духовка…» А я тільки всміхаюся. Тим часом як вони драють листи і стежать, щоб суп не втік, я встигаю і борщу наваристого зварганити, і плову розсипчастого, і чізкейка ніжнішого за хмарку.


Моя магія проста: як тільки прокинуся склала в чашу м'ясо з овочами, натиснула кнопку «Гасіння» — і до обіду можна байдикувати з горнятком кави, наводити лад у шафах чи поливати герань.
Надвечір чоловік, втягуючи повітря, прямує на кухню: «Що це за магія знову?»

А я подаю на стіл тюфтельки у вершковому соусі. Мультиварка тихенько пікає, піднімається парунок — і в цьому є вся магія затишку. Ніхто не вірить, що тут немає жодної пригорілої скоринки, а час витрачається тільки на те, щоб гарно розкласти їжу.



Вправна господиня — зовсім не та, хто цілі дні біля плити. Це та, хто нагодувала всіх смачно і помила після себе одну крихітну чашу. І я від цього я кайфую.